Як у громаді зберігають традиції Полісся
Як у Полицькій громаді зберігають традиції Полісся
Поліська земля має здатність тримати пам’ять. Коли їдеш на Вараш і минаєш Полицьку громаду, здається, тут час іде повільніше: не для того, щоб щось втратити, а щоб уберегти. Тут досі пам’ятають, як задобрювати дерева млинцями, як проводжати покійного вісьмома свічками і як на Святвечір залишати накритий стіл для тих, хто прийде з потойбіччя. І є коровайниці – живі носії обрядової тиші, які не шукають слави, але знають, як зберегти те, що не можна переписати ні в підручниках, ні в архівах.
Це місце, де традиції живуть не у фольклорних збірках, а в руках, голосах і пам’яті людей.
Млинці для неслухняних дерев
Знайомство з носіями традицій почалося з зустрічі з двома сестрами – 77-річною Антоніною Василівною Серховець і 89-літньою Надією Василівною Зектер (1936 р.н.) із села Іванчі. Замолоду обидві були коровайницями – тими, хто знав таємниці обрядового печива та весільних ритуалів. Ще одна співрозмовниця – 69-річна Надія Минівна Давидчик із села Сошники, яка веде активне церковне життя і зберігає в пам’яті багато поминальних традицій.
Трагічний ранок в одеській «Жемчужині»: з вікна випав ..Зникла українка в Чехії: що відомо?
Серед молодших носіїв традицій – жінки-волонтерки, які щодня плетуть сітки в Будинку культури села Полиці, а також начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту Полицької сільської ради Ольга Красненко.
Одна з найоригінальніших традицій – святвечірнє задобрювання плодових дерев, які погано родять. Господиня дому пече п’ять млинців, з’єднаних між собою у вигляді квіточки, замотує їх у папір і кладе котрійсь зі своїх дітей за пазуху. Господар разом із дітьми виходить у сад, ходять навколо дерева та обв’язують перевесло прямицею (соломою, яка не була під механічними діями), приговорюючи: «Не будеш родити, то наступного року не буде млинців». При цьому дитина виймає млинець з-за пазухи, і всі разом з’їдають його біля дерева. Перевесло знімають перед Великоднем, коли обробляються дерева.
Священний обряд дороги і пам’яті
Ще одна збережена традиція – супровід похоронної процесії вісьмома жінками зі свічками. Їх обирають з-поміж присутніх біля покійника жінок, у яких уже немає місячних. Їхня функція – супроводжувати із запаленими свічками всі дії під час похорону: вдома, в церкві, на кладовищі.
На сороковини цих жінок обов’язково треба запросити на жалобний обід, «бо вони світили дорогу покійному». Це не просто данина поваги – це глибоке розуміння того, що вони виконали священну місію провідників між світами.
У Полицькій громаді живе й традиція Дідів – приготування вечері в поминальні дні (батьківські суботи) і на Святвечір, коли, згідно з релігійними уявленнями, приходять померлі. Готуються обов’язкові страви – борщ із грибами і каша (або кутя на Святвечір). Після вечері кожен встромляє свою ложку в кашу, і накритий стіл залишають на ніч, щоб померлі родичі повечеряли.
Історія, написана кров’ю
Окрім етнографічних відкриттів, експедиція принесла й болісні історичні знахідки. Світлана Бачинська, завідувачка Іваничівської публічно-шкільної бібліотеки, активно займається не лише бібліотечною справою, а й етнографією та дослідженням історії свого села.
Особливо вразливою стала зустріч із освітянином Миколою Васильовичем Дукачем, дослідником національно-визвольної боротьби в Полицькій громаді. Він розповів історію знайдення решток повстанців і провів до пам’ятного знака, де був здійснений розстріл більше двох десятків вояків УПА.
У 1944 році, на перший день Великодня, вони повернулися до своїх рідних, щоб відсвяткувати Велике Свято. Але замість радісної зустрічі їх чекала облава… Ця історія – нагадування про те, яку ціну заплатило покоління наших прадідів за прагнення до волі.
Експедиція до Полицької громади виявилася надзвичайно плідною на зустрічі, знайомства і розмови. Кожна традиція, кожна розповідь – це жива нитка, що зв’язує нас із нашим корінням, нагадуючи, хто ми є і звідки прийшли.
Ірина РАЧКОВСЬКА-БАКОВЕЦЬКА, директорка Рівненського обласного центру народної творчості
