РОБОТА ЗА СУМІСНИЦТВОМ: ЯКІ НЮАНСИ ВРАХУВАТИ
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України).
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачили законодавством, колективним договором або угодою сторін (ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України; далі — КЗпП)
Це дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, додатково укладати трудові договори (угоди) за сумісництвом.
Постановою КМУ «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 22.11.2022 № 1306 визнали такими, що втратили чинність, а саме:
постанову КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 № 245;
постанову КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції» від 04.03.2015 № 81.
Сумісництвом вважають виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця-фізособи (ст. 102-1 КЗпП та ст. 19 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР).
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Особа не може виконувати свої трудові обов’язки одночасно (в одні й ті ж години) за основним місцем роботи і місцем роботи за сумісництвом.
