7 грудня - День української хустки.
Мамина хустка – як пам’ять роду.
Українська хустка – традиційна, різна, легка, тепла… А ще, для кожного рідна.
Час спливає непомітно, життя розкидає нас по світах, а мамина хустка, як оберіг, як пам`ять роду, супроводжує і не дає забути історію, традиції свого роду-народу.
З давніх-давен хустка для українців була символом жіночності, вірності й кохання, а також оберегом. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки.
Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Дивовижні, неповторні, з фантастичними кольорами та казковими візерунками, делікатними сюжетами та неймовірною кольоровою гамою. Вони посміхаються мальвами та підморгують таємничими орнаментами. Хустка – це й вузлик з вечерею для хрещених батьків і подарунок нареченому. Хустка на спеченому хлібі, на дитячій колисці... На кожен день і на урочисті події, для першого побачення та для сімейного свята.
Хустка – особливе вбрання українок. Тут поєднуються стримані кольори та витончені малюнки, яскраві фарби й ніжні візерунки, що відзначають ніжність і вишуканість українок, їхню природну красу. Українська хустка – невід'ємна частина української культурної спадщини. Вона є оберегом жінки з давніх-давен.
ТРІШКИ ЦІКАВОГО...
1. Хустка завжди вважалась оберегом. Якщо хлопець збирався у далеку дорогу, дівчина давала йому свою хустку на знак того, що чекатиме його.
2. Якщо у сім'ї хворіло немовля, його сповивали у мамину хустку. Якщо думали, що дитину зурочили, її обличчя витирали сподом спідниці або виворотною стороною ношеної хустки. За традицією, це мало оберігати малюка від хвороб та злих думок і очей.
3. Після того як дівчина вийшла заміж, їй було заборонено з’являтися на людях із непокритою головою, а тим більше з розпущеним волоссям. У народі це називали "засвітити волосся". За народними уявленнями, така жінка викликала хвороби, неврожай та пошесті. В Україні жінкам досі не можна входити до церкви з непокритою головою.
4. Значну роль відігравала хустка під час весілля. Якщо хлопець мав серйозні наміри щодо дівчини (одружитися з нею), він дарував їй дорогий подарунок – чоботи, намисто або хустку. Потім нею "покриватимуть" молоду на весіллі.
Покривання голови молодої – настільки ж важливий ритуал, як і розплітання коси. Весільний коровай дружби також обов’язково несли на хустці, а його шматочки роздавали гостям за допомогою маленьких хусточок – не "голими" руками.
5. Хустка була "індикатором" соціального статусу жінки. Незаміжні дівчата зазвичай носили вінки або стрічки у волоссі, тож їм було необов’язково покривати голову. Якщо ж вони одягали хустку, то зав’язували її вінкоподібно. Після весілля дівчина обов’язково починала покривати голову.
6. Відповідно до віку, вони також поділялися за кольорами. Молоді дівчата обирати світлі, яскраві хустки (також білі), старші жінки – темні. Вдови були зобов’язані носити чорні головні убори.
7. Також хустка позначала рівень достатку сім'ї. Її тканина та оздоблення свідчили про те, наскільки заможного чоловіка або придане мала жінка. Забезпечені панянки носили хустки з натуральної вовни або шовку.
8. Залежно від регіону, жінки використовували різні способи зав’язувати хустки. Наприклад, на Півночі її в’язали під підборіддям, а кінці зав’язували на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці. На території Середнього Подніпров'я хустку драпірували довкола голови, але так, щоб залишити відкритим денце очіпка.
9. Хустки бували фабричними та домотканими. Як правило, їх виготовляли власноруч або купували у жінок, які вміли це робити. На верстатах ткали однотонний квадратний відрізок тканини і нав’язували на ньому тороки. Інколи кінці хусток вишивали однотонними або різнокольоровими нитками – їх залишали на свята або для урочистих подій.
